Павло Филипович

 

 

Кримська елегія

 

Похмура тінь лягла від Аюдагу

В сріблясту плинь.

Ще сонце ллє свою солодку спрагу,

А ти спочинь.

 

Ляж на землі серед високих піній,

Вони  - сумні.

Зір потопає у безодні синій,

У далині.

 

Край берегів шумлять, як завжди, води,

А хор цикад

Дзвенить кругом: ти тільки гість природи,

Вертай назад.

 

Вже вабить місто, кличе ніч осіння

І дим осель.

Не пригадаєш моря шумовиння,

Мовчання скель.

 

І та, що їй цілуєш ніжно руки,

Забуде все, -

Вітри холодні горя і розлуки

Життя несе.

 

Темніш лягли від Аюдагу тіні.

Вечірній час.

Останній промінь долетів до піній

І в серці згас.
 


 

Крымская элегия
("вольный" перевод стихотворения Павло Филиповича - С.Новожилов)

Уже и тень легла от Аю-Дага…
Июньские дни...
Солнце пьёт ещё сладкую влагу,
А ты отдохни.

Присядь в тени среди высоких пиний,
Они - грустны.
И взгляд утонет в бездне синей
В морской дали.

И возле берегов шумят веками воды,
А хор цикад
Звенит вкруг: ты только гость природы,
Пора назад.

Уже зовёт нас город, и вот уж вскоре
Тот час настал….
Ты вспомнишь пену моря,
Молчанье скал?

И та, которой ты целуешь нежно руки
Забудет всё, -
Холодные ветры беды и разлуки
Зима несёт.

Темны легли от Аю-Дага тени.
Вечерний час.
Последний луч достал до пиний,
И всё, погас.